На просторах України,
у якомусь з міст, чи сіл,
жив-був батько, і три сини –
два нормальних, і дебіл.
Старший – працював у полі.
Син середній – лісоруб.
Ну, а меншому, Миколі,
аби «чвертку», та й у клуб.
Каже батько – бачить Боже,
що ти виріс вже, окріп.
Та в родині має кожен
зароблять собі на хліб!
Щоб покласти крихту в рота,
треба, синку, працювать.
То ж шукай собі роботу.
або йди к єбєні мать!
-Добре, - прошипів Микола, -
Пам’ятатимеш повік…
Підпалив батьківське поле,
викрав гроші, та й утік.
Довго син молодший шлявся
по містечкам, та містам…
Там – ногами віддубасять…
У мурло заїдуть там….
Та, нарешті, до столиці
занесли його чорти.
-Ні! Так далі не годиться!
В депутати треба йти!
То ж почав він серед люду
агітацію вести –
Будувать вам хати буду!
І дороги! І мости!
Хоч і дурень був Микола,
та довірливим лохАм
обіцяв усе навколо!
-Що захочте – те і дам!
За «лапшу», що понавішав,
люд його нагородив!..
Так одним дебілом більше
стало в Раді… Як завжди…
А ми маєм, що захтіли –
лиш обІцянки палкі…
Обираємо дебілів,
бо, мабУть, самі такі….
