Не веселі, хлопці, справи…
Доля тане на корнЮ…
Бо ріднесенька держава
піднесла мені «свиню»…
Я не бовдур, не нікчема,
та й робота по-мені.
Лиш єдина є проблема -
не хватає зарплатні.
Жінка фиркає, і крає
бідне серденько моє…
Репетує, попрікає…
Навіть , цеє… Не дає…
Та прочув я звістку з Ради.
Там який-то депутат
вніс закон – усім хто крАде
треба збільшити оклад !
Ні хера собі кульбіти!
Трохи зі стільця не впав!
Що ж мені тепер робити?!
Я ж і цвяха ще не вкрав?!
Ладно, думаю, прикрашу
біографію злегка…
Ранок… Йду в контору нашу,
до свого керівника….
- Драстє Вам, Артур Єфімич…
Хтів зізнатись про біду…
Справа в тім, що я на фірмі
все, що бачу, те й краду….
Вчора – пачку електродів…
Позавчора – «двійки» лист…
Не коваль я, шеф, а злодій.
Ось такий у мене хист…
А тому, прошу підняти
кровні грошики мої!
Бо казали депутати:
пільги – лиш для крадіїв!..
Гаром, бляха, засмерділо ...
І тікать нема куди….
В шефа аж чоло спітніло…
Отже, все… Чекай біди.
- Сто чортів тобі в печінку!
Так віддячив ти мені?!
Охорона!..
- Рилом в стінку!..
І кийками по спині…
Так я, братіки, роботу
здуру спекався свою…
От сиджу… Фунфир напроти…
П’ю, і плачу… Плачу, й п’ю ….
.........................................
Я, напевно, втратив кебу,
що повірив у брехню…
Злодіям - цугундер треба,
а не панську зарплатню.
