Вже котрий з ДеНееР летить гостинець…
Впаде, напевно, на сільраду, блядь…
Шкребе свою потилицю вкраїнець –
здаватися?.. Чи, може, воювать?..
Здаватися, мабуть… Бо тих кацапів,
що у Сірка сусідчиного бліх…
І похер їм ті меркелі, та трампи,
коли є зброя ядерна у них…
Напевно, і Європі остогидло
втрачати вже бабло від кацапні,
щоби якесь там хитросраке бидло
пузяку наїдало на війні…
До того ж – діти… Ні, здаватись треба…
З кацапом воювати не з руки.
Бо не здасись – посипле бомби з неба…
Або й без бомб нахромить на штики…
Таки, здаватися… Не ті вже люди нині,
що на Січі були… Давненько вже не ті…
Аби ж нам Манергейма, як у фінів,
тоді б і ми кремлю дали чортів!..
А так, ні вам Мазепи, ні Бандери…
Одні лиш брюховецькі на горі…
Тому й летять гостинці з денееру…
Із Пскова, із Ростова, із Твєрі...
І як тут не здасися, бляха-муха,
коли одних розстрілюють в упор,
а інші на Мальдівах гріють вуха,
бо, бач, канікули у них, у цих потвор!..
Хер, з ним – здаюся! Згоден, що немає
ні окупації, ні Криму, ні війни….
Таскав сто років лямку, потаскаю
Іще зо двісті…
В стойло, пацани!..
